Дозування фізичних навантажень з урахуванням індивідуальних особливостей організму тих, що займаються фізичними вправами.

Дозування фізичних навантажень з урахуванням індивідуальних особливостей організму тих, що займаються фізичними вправами.

Основною задачею фізичної підготовки поряд з розвитком психологічних і фізичних якостей, накопичуванням необхідного арсеналу рухів, є створення такого поєднання фенотипічних рис, що характеризувало б стабільне здоров'я. Дуже схожі цілі переслідує оздоровче
(кондиційне) тренування, з тією тільки різницею, що більшість робіт з даної тематики розроблено для людей, що займаються розумовою працею і спрямовані на підвищення рівня фізичного стану без обліку особливостей професійної діяльності. Дослідниками, що  вивчали питання регламентації навантажень в оздоровчому тренуванні накопичений величезний досвід оптимізації тренувального процесу, у створенні раціональних і безпечних програм фізичного тренування. Даний досвід необхідно використовувати й у плануванні процесу фізичної підготовки.

У кондиційному фізичному тренуванні нормування тренувальних навантажень здійснюється з урахуванням фізичного стану організму чи таких його показників, як максимальне споживання кисню (МСК) та працездатність[Душанин С.А. и др., 1985; Иващенко Л.Я., Страпко Н.П., 1988; Пирогова Е.А., 1989] .

 У термін "фізичний стан" різні автори вкладають різний зміст. Велика частина закордонних дослідників під фізичним станом розуміє готовність людини до виконання фізичної роботи, занять фізичною культурою і спортом  [Пирогова Е.А.,1989]. Також це поняття подібне з поняттям "фізична кондиція" [Blocker W.B.,1976; Hollmann W.,Hettinger T.,1980]. Міжнародний комітет зі стандартизації тестів фізичного стану характеризує цим поняттям не тільки фізичну підготовленість, але й особистість людини, стан його здоров'я, статуру, функціональні можливості організму  [Зациорский  В.М.,1979].

Фізичний стан нетренованих людей зв'язують з рівнем розвитку максимальних аеробних можливостей людини [Карпман В.Л. и др.,1988; Cooper K.H. et al.,1976], чи з рівнем фізичної працездатності [Astrand  P.Q.,Rodahl K.,1970; Blojber W.B.,1976] .  Існує й інша точка зору, що найбільш повно дає розуміння цього терміну, відповідно до якої фізичний стан визначається не одним яким-небудь показником, а сукупністю взаємозалежних ознак [Апанасенко Г.Л. и др.,1981;Душанин С.А. и др.,1985], у першу чергу такими факторами як фізична працездатність, функціональний стан органів і систем, стать, вік, фізичний розвиток, фізична підготовленість.

Як фактори, що найбільш повно характеризують фізичний стан, варто виділити фізичну працездатність, функціональний стан органів і систем (у першу чергу серцево-судинної системи) і захворюваність. Останні можуть не робити впливу на рівень фізичної працездатності та функціонального стану при тестуванні, але при регулярних фізичних навантаженнях визначеної спрямованості можуть стати причиною виникнення перенапруги в окремих ланках функціональних системах, що повинно враховуватися при розробці тренувальних програм      [Дембо А.Г.,Земцовский Э. В., 1989; Варкина Г.В.,1981].

Фізична працездатність характеризує готовність до виконання фізичних навантажень і розглядається як комплексне поняття [Аулик И.В., 1990; Пирогова Е.А.,1989]: аеробна й анаеробна продуктивність; стан опорно-рухового апарату, тобто локальна м'язова витривалість, швидкісні і силові здібності, гнучкість; координаційні здібності. Вона визначається за допомогою функціональних проб і тестів [Карпман В.Л.,1988; Astrаnd P.Q., Rodahl K.,1970].

Функціональний стан оцінюється за рівнем фізіологічних показників з метою виявлення предпатологічних змін в організмі.

 Наявність захворювань визначається під час попереднього медичного обстеження з метою допуску до занять фізичною культурою.

З метою підвищення ефективності кондиційного тренування дуже важливо при оцінці загального рівня фізичного стану враховувати найбільш значимі показники всіх зазначених трьох груп.

Наявні методики кількісної оцінки фізичного стану охоплюють досить широкий спектр різноманітних окремих показників. Разом з тим намітився і ряд показників, що присутні в більшості рекомендацій. Це насамперед показники, що характеризують аеробну продуктивність: МСК,  потужність роботи на останній ступіні максимального навантажувального тесту, загальна витривалість (біг на дистанції 2-3 км та ін.), результати в  субмаксимальних тестах (РWC170, Гарвардський степ-тест); стан серцево-судинної системи в спокої та її реакції на навантаження: ЧСС і АТ в спокої, реакція ЧСС і АТ на навантаження різної потужності, відновлення цих показників. Крім того, це показники, що характеризують стан опорно-рухового апарата; гнучкість, силову і швидкісно-силову витривалість.