Словник термінів


Словник термінів


Генотип - весь обсяг біологічної спадкоємної інформації ув'язнений у всієї ДНК соматичних (диференційованих) кліток організму. ДНК соматичних кліток розподілена в їх диплоїдному хромосомному наборі - каріотипі, що складається з набору парних аллельних генів,  отриманих від обох батьків, не враховуючи полових хромосом, в особей гетерогаметної статі (у ссавців - чоловічої XY), у яких багато генів знаходяться  лише в одній гетерохромосомі, і відсутні або неактивні в іншій .Частина генів знаходиться  в ДНК мітохондрій
 Фенотип – весь спектр біохімічних, біофізичних, фізіологічних, морфологічних рис організму, що визначає його будову і здатність функціонувати у взаємодії з навколишнім середовищем. У зиготи спектр феноттипічних рис обумовлений переважно вже наявними біохімічними, біофізичними, фізіологічними, морфологічними особливостями яйцеклітини і сперматозоїда що є як би стартовими для нового організму, а на всіх наступних етапах фенотип є похідна від взаємодії трьох факторів:
1)    генотипу;
2)    фенотипу в усі попередні моменти часу, що є  стартовим для наступних змін і формувань;
3)    весь попередній обсяг взаємодії організму з навколишнім середовищем.
У даній взаємодії генотип грає переважно інформаційну роль і визначає в практично повній мірі якісну сполуку організму і визначеного ступеня кількісні параметри різних складових.
Фенотип завжди є платформою на якій і завдяки якій можлива реалізація інформаційної ролі генотипу,  і у визначеної ролі  він (фенотип) як вторинна похідна від генотипу визначає якісну сполуку всіх наступних формувань і змін в організмі. Наприклад, будівля генетичного апарата різних диференційованих соматичних кліток. Тут сама структура ДНК у повному хромосомному наборі, а також структура молекул РНК є генотипічними особливостями організму, зате всі інші характеристики генетичного апарата: кількість транспортних і рибосомних РНК, білкові складові хромосом (ті, які визначають послідовності, що транскрибуються),  різні білки, яки забезпечують реплікацію, транскрипцію і трансляцію, розташування хромосом відносно один одного в різних диференційованих соматичних клітинах, кількість пір і білків рецепторів у ядерній оболонці ці й інші – усе це можна розглядати як фенотипічні риси організму виниклі унаслідок взаємодії генотипу, фенотипу і середовища. Фенотипічні особливості організму є як би середовищем у якій функціонує генотип   і протікають більш локальні процеси обумовлені фенотипічними рисами, і які (фенотипічні особливості) згладжують, обмежують і упорядковують потік впливів зовнішнього середовища, утворюя постійність внутрішнього середовища організму – гомеостаз. У значній мірі фенотип визначає кількісні параметри у всіх наступних формуваннях і змінах у процесі онтогенезу й адаптації, як його складової.
Середовище впливає на формування фенотипічних рис, по-перше, через експресію генів шляхом опосередкованого впливу  через фенотип на генотип, за допомогою репресії й індукції визначених генів унаслідок взаємодії організму  із середовищем, і можливо опосередковано через фенотип викликає появу сигналу, який запускає реплікацію ДНК і мітоз соматичних кліток, хоча даний процес може запускатися  й у наслідку визначених умов, що виникають усередині самого організму. По-друге, через забезпечення організму енергетичними і пластичними ресурсами. Вплив середовища визначає у значній мірі кількісні параметри сформованих і тих, які формуються, фенотипічних рис. А так само  в наслідок прямого впливу на генетичний апарат кліток може викликати мутації, що стануть причиною появи якісних змін синтезованих білків.
Адаптація – пристосування організму до умов середовища, що змінилися. Під адаптацією розуміють як сам процес пристосування, так і результат цього процесу, що виявляється в досягненні визначених параметрів сполучення фенотипічних рис індивіда.
Онтогенез – процес індивідуального розвитку організму від його появі до загибелі, що виявляється у формуванні характерних для кожного виду, а також з урахуванням внутрішньовидових розходжень і модифікаційної мінливості фенотипічних рис соматотипів.
Гомеостаз – постійність внутрішнього середовища організму, обумовлена механізмами, що забезпечують дуже обмежений діапазон коливань визначених показників. Відмежованість від навколишнього середовища характерна не тільки для цілого організму,  але і для його складових: гемоенцефалічний бар'єр, оболонки органів, клітинні мембрани, мембрани клітинних структур – усе це забезпечує просторовий поділ речовин і створює оптимальні умови для протікання біохімічних і біофізичних процесів. Відмежованість речовин і процесів у клітці називається компартментацией.
Аеробні процеси – процеси, що відбуваються в присутності вільного кисню.
Анаеробні процеси – процеси, що відбуваються у відсутності вільного кисню.
Гліколіз – послідовний ланцюг реакцій, що перетворює глюкозу (або глюкозо-I-фосфат) у пируват.
Ізоформа – хімічно  відмінні за первинною структурою форми ферментів, що володіють активністю стосовно тих самих субстратів.
Буфер – система перешкоджаюча швидкій зміні pH в розчині після додання невеликої кількості кислоти або основи.
Транскрипція – синтез рибонуклеїнової кислоти (РНК) на матриці ДНК (дезоксірибонуклеїнової кислоти).
Трансляція – процес, що слідує за транскрипцією та забезпечує синтез білкових молекул в клітині на матриці РНК в рибосомі.
ПАНО – поріг анаеробного обміну: момент коли метаболічні потреби, пропоновані фізичним навантаженням, не задовольняються наявними аеробними джерелами, у цьому випадку збільшується анаеробний метаболізм, що виявляється підвищенням концентрації лактату в крові, і т. ін.
Термінова адаптація – реакція організму по пристосуванню до дії визначених факторів безпосередньо  під час дії даного подразника.
Довгострокова адаптація - адаптація організму до діючого тривалий час (тижні, місяці і більш) факторові, заснована на  експресії генів ( транскрипція, трансляція) і приводить до зміни фенотипічних рис індивіда. При надмірному по потужності або тривалості діючому подразнику розвивається перенапруга або зрив адаптації, і як наслідок розвиток патологічних змін різного ступеня ваги.
КФ -  креатінфосфат: макроергична сполука, що грає найважливішу роль у забезпеченні м'язів енергією, підтримуючи концентрацію АТФ.
Лактат – сіль, утворена з молочної кислоти.
Молочна кислота – утвориться з пировиноградної кислоти при участі ферменту лактатдегідрогенази у процесі гліколізу.
МСК – максимальне споживання кисню: максимальна здатність засвоєння кисню при максимальному зусиллі. Показник, який характеризує аеробну потужність.
ШС-волокна олокна, які швидко скорочуються) – тип м'язових волокон з низькою окисною і високою гликолитичною здібностями; схильні до швидкісної діяльності або діяльності, що вимагає проявові швидкісної витривалості.
ПС-волокна (волокна, які повільно скорочуються) – тип м'язових волокон з високою окисною  і низкою гликолитичною здатністю, зв'язаної з фізичною діяльністю, що вимагає прояву витривалості до роботи аеробного характеру.
Миофібрілли – скорочувальні елементи скелетного м'яза.
Потужність – прояв сили в проміжок часу.
ЧСС – частота серцевих скорочень, звичайно виміряється за 1 хвилину.
Саркоплазма – гелеподібна цитоплазма в м'язовому волокні.
АТФ – аденозінтріфосфорна кислота – основне безпосереднє джерело енергії в організмі людини.
рН – (power hydrogen – сила водню) – водневий показник – негативний десятковий логарифм цієї концентрації.